Ймовірно, всі ми знайомі з такою ситуацією: спогади про неприємні події залишаються в нашій пам’яті навіть через багато років, тоді як приємні моменти поступово стираються. Існує пояснення цього явища.
Природа хоче нам добра, але, на жаль, її методи не завжди приємні. Зокрема, наш мозок має різні функції, які служать нашому захисту — наприклад, від неприємних і хворобливих почуттів чи то з небезпек. До цих функцій відноситься так званий негативний ухил, тобто схильність нашого мозку фокусуватися на негативному. Цей ухил, наприклад, краще захищав перших людей від шаблезубих тигрів, що підкрадаються.
Як негативний ухил впливає на нас
Але сьогодні, у світі, де більшість з нас, принаймні в країнах першого світу, не наражаються на смертельну небезпеку при кожному виході з дому, ця функція мозку не завжди корисна. Навпаки: якщо ми зосереджуємося на негативному, а не на позитивному в ситуації, це у довгостроковій перспективі завдає шкоди нашому психічному здоров’ю.
Те саме відбувається і з нашими спогадами. Чому погані спогади часто залишаються в пам’яті яскравішими, ніж радісні? Від болю соціального заперечення до травми, отриманої внаслідок клінічної смерті, негативні події можуть зафіксуватися в нашій пам’яті з дивовижною чіткістю. І на те є причина.
Мозок зберігає негативні спогади більш інтенсивно, ніж позитивні
Нейробіологічні дослідження показали, що емоційні спогади, особливо негативні, активують певні області мозку інтенсивніше, ніж нейтральні чи позитивні спогади. Амігдала, або мигдалеподібне тіло, структура, що бере участь в обробці страху та загрози, відіграє центральну роль у модуляції сили консолідації пам’яті. Вона працює разом з гіпокампом, який організує спогади, а також із префронтальною корою, яка інтерпретує емоційні переживання та класифікує їх у контексті.
Коли люди зазнають загрозливих або травматичних ситуацій, ця трійка структур мозку особливо активна і забезпечує збереження спогадів та їх легкий доступ.
Крім того, ряд досліджень у галузі генетики показують, що люди можуть відрізнятися за тим, наскільки яскраво вони пам’ятають травматичні події, залежно від функції генів, пов’язаних з пам’яттю, які, можливо, сприяють розвитку таких захворювань, як ПТСР. Ці результати підкреслюють, що у мозку, мабуть, немає окремого «місця» для поганих спогадів, а скоріш спеціалізована і взаємопов’язана система, яка обробляє емоційну значимість.
Застарілі моделі виживання» у нашому сучасному світі
З еволюційної погляду інтуїтивно зрозуміло, що негативні спогади мають перевагу. Згадати, що певна ягода викликала блювоту або що певний хижак ховається поруч із джерелом води, що має вирішальне значення для виживання.
Проте ця еволюційна перевага має і зворотний бік. У сучасному світі, де загрози мають швидше психологічний, ніж фізичний характер, ті ж механізми, які раніше захищали нас, тепер можуть призводити до психічних проблем. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), наприклад, ілюструє надмірну прихильність до травматичних спогадів. Ці застарілі моделі виживання більше не приносять нам користі у мирних умовах.
Звичайно, ми не можемо просто вимкнути цю функцію нашого мозку. Але саме розуміння того, чому мозок частіше і сильніше чіпляється за негативні спогади, ніж за позитивні, може дати нам силу і допомогти краще впоратися з важкими ситуаціями.
На щастя, наш мозок має й інші функції, такі як нейропластичність, яка означає, що він може змінюватися. І постійно сигналізуючи нашому мозку, що нам не загрожує небезпека — наприклад, за допомогою уважності та свідомого дихання, ведення щоденника та позитивних думок, якими ми свідомо замінюємо негативні — ми можемо протистояти негативному ухилу.
